Рифмоплетство

Но вдруг она уснула,
И мысль проскользнула
:"А может лучше мне,
Пойти пожить в гомне?"

глагольные рифмы выглядят весьма коряво говорю сразу

Laki в тему вот зашел .
кипишу мигом навёл.
пост он предыдущий написал
отношение к стихам нам показал.

лаки зашел очень в тему глагольные рифмы выглядят коряво пусть лучше рифма и теряеться иногда но красивее будет все равно вот пример

Не просите меня писать другие строки,
где есть любовь и доброта
я в жизни повидал такие муки,
Которых не желаю видеть больше никогда.
Да, было в жизни много щастья,
Но это было в детстве,
А оно прошло, теперь имею лиш нещастье
Которое оставило во мне все зло.
Мои друзья, моя любовь всегда со мною были рядом,
Когда вокруг меня была одна печаль.
И я за это им очень благодарен,
Мне их тоже жаль
За их проблемы и печали.
И как же я могу писать другие строки
Где в жизни есть любовь и доброта?
Ведь в жизни я видал такие муки,
Которые не желаю видеть больше никогда!

Продвинутым юзером Лика слывёт:
По форуму в день без труда создаёт.
Все дети как дети – живут без забот,
А Лика-админ неформалов пасёт.

Лаки, хуё-маё, да ты госу!!

бля все равно глагольная рима ет как хочу-не хочу-мочу выглядит фигово и нах ирония очень норм стих попробуй напиши чет подобное а патом *нецензурная брань*

рофл
пишу и пою и хуле?

так закидуй

Для тебя? рофл

Бедный наш Лаки! Так мало "щастья" было в жизни: голодное детство, деревянные игрушки... Предлагаю что-нибудь повеселее.
Поет і Капець
Жив на сім світі бідний поет,
Не любив ні табака, ні конхвет.
Писав собі вірші
За Шевченка не гірші.
Сидів за роботою з ночі до ранку,
З пізньої вечері до раннього сніданку.
Любив він фаст-фуд,
Ненавидів супець.
Та якось прийшов до нього Капець.
Мовив поету: “Ти любиш фаст-фуд,
Мусиш померти ти зараз і тут!”
Тут поет як закричав,
На Капець аж гнать почав:
“Ти, обовтус, помовчи
І на мене не кричи,
Ти на себе подивись,
Ти же більше, ніж наш Гриць!
Проти тебе я красавчик,
Ось, тримай, тобі слюнявчик!”
Тут Капець перелякавсь,
Він слюнявчиків цуравсь.
Ось дістав з штанів мобілу:
Хоче видзвонити милу:
“Моя ластівко смертельна,
Моя люба загребельна,
Смерть з косою у руках,
Для тебе життя – це прах.
Тут поет перекосився,
Наче зовсім він сказився...”
Поет подумав:”Боже мій!
Я ж ще зовсім молодий.
Я ще б жінкою обвівся,
Потім з нею розлучився.
Став б на світ увесь жаданним
Я поетом першрозрядним”.
А Капець все говорить,
Жінці жалібно скулить:
“Люба, тут діла такі,
Ти поможеш мнє чи ні?
- Ща припруся, дорогий,
Що там за фігляр дурний?
- Їсть фаст-фуд, поет цей клятий!
- Він поет?!
- Ага, затятий!
- Любий, любий, я в дорозі,
Прибіжу на одній нозі
Я до тебе, бо коса
Заважає як всєгда”.
І почувши се поет,
В сльози вдарився тяжкі,
Ті, палкіш, ніж град комет,
Мов каміння те, важкі,
Покотились по дорозі,
До торбини, що на возі.
Тут поет весь підібравсь,
До Капеця обізвавсь:
“Що ж ти, дурню, наробив?!
Майже сам себе убив!
Чи не бачиш, що на возі,
Так, отім, що край дорозі,
Торба чорная лежить?
Чи то може ти не знаєш,
Що у торбі тій смердить?
То фаст-фуд – ти так гадаєш?
Ні ж бо, слухай, що то є:
То є menu macabre!
Меню Смерті в переводі,
То ж і гнать на мене годі!
Ось прийде твоя дружина,
А вона, ми скажем прямо,
Й так не красная калина...”
Тут Капець як гукне: ”Мамо!”
“...О! Ти я бачу здогадався!
Може ще й перелякався?
Вірно ж, бійся, бо вона,
Твоя кохана золота,
Тут пожре усе під щент,
Не поможе тут і мент,
І з фігурою проститься,
Перестане і поститься,
Стане жирною й товстою,
Як той слон перед жатвою.
Будуть з тебе всі сміяться,
Пальцем тикать і ругаться,
Ще й попросять покататься.
Що злякався ти? Боїся!
То моя тобі вендетта,
То ж молись, Капець, молися,
Їде Смертина карета!”
І Капець наш дорогий,
Весь з лиця перемінився,
Став він лагідний і добрий,
До поета просльозився:
“Мій поете, мій голубчик,
Ти скажи лиш чого хочеш:
Може шляпу чи тулупчик?
Може взимку ноги мочиш?
То я швидко пороблю
І шкарпетки, і чоботи.
Все, що хоч тобі зроблю,
В мить візьмуся до роботи!”
Та хоч поет той був убогий,
І чобіт він мав вологий,
Та хотів він лиш фаст-фуд
Їсти тихо у коморі
Та читать собі “Талмуд”,
Бо євреєм був по долі.
Та й промовив він такеє:
“Ти, Капець, мені дай спокій.
Що багатство золотеє!
Я від цього вже дальокій,
Бо за пашпортом поет,
Я не їм навіть конхвет!
Маю Музу я постійну,
Прот твоєї не покійну.
Дух мій має бути чистим,
Наче кисень, і корисним.
То ж іди собі ти з Богом
Та й добро твори убогим”.
Ну й зрадів тоді Капець!
Він-то думав: все, кінець!
І побіг скоріш к дружині,
Розвернув її карету,
Оселився на чужині.
А поет наш взяв монету
І купив собі фаст-фуд.
Може він ще й зараз тут!

^^ красотень))))))))))) зачол